Історія ЗОШ №1
сягає в XIX століття і пов'язана безпосередньо з відкриттям жіночого училища
для дівчаток у травні 1869 року за проханням і на кошти повітового земства. Першою
начальницею була німкеня Блюмель. Воно розташовувалось разом із повітовим
земством у трьох будинках Федора Прохоровича Ільченка — управляючого маєтком «Михайлівка» при поміщиках Іваненку та Капністу.
Опікункою жіночого училища з 12 червня 1869 р. було призначено дружину
предводителя Лебединського повіту Варвару Василівну Капніст. В ньому навчалися
дочки Капністів.
25 вересня 1870 р. на підставі положення Міністерства народної освіти жіноче училище II розряду було перетворено в 4-класну жіночу прогімназію з підготовчим класом.
З часом кількість дітей у гімназії збільшувалася, тому потрібно було здійснювати нові добудови.
У 1878 р. у селянина Гната Руденка за 800 крб. було куплено ділянку землі з відкритим простором, навпроти телеграфної станції, для спорудження приміщення прогімназії. Для обладнання приміщення Міська дума виділила 2 тис. рублів.
Так у 1881 році було побудоване приміщення для жіночої прогімназії. Саме цей рік офіційно вважається початком історії сучасної ЗОШ №1. Вигляд тодішнього приміщення зберігся до сьогодення.
На початку XX ст. у країні виникла необхідність у поширенні освіти і покращенні умов навчання. Кількість учнів прогімназії теж зростала, тому необхідно було розширити приміщення. Це питання розглядалося на засіданні Лебединської земської управи. 26 вересня 1902 року комісія розробила проект добудови. Знову ж на своєму засіданні 1 липня 1903 року земська управа прийняла рішення перетворити прогімназію у гімназію. І з липня 1903 року прогімназія була перетворена в повну 7-класну гімназію з підготовчим класом. А 8 клас давав можливість отримати спеціальність мовника або математика. З першого класу по всіх предметах були окремі учителі. Школа продовжувала розміщуватися в тому ж приміщенні і діяла за статутом 1871 р. про жіночі гімназії. Навчалося в ній приблизно 280 чоловік. Начальницею була Марія Олександрівна Іванова. Згідно «Положення про жіночі гімназії» учителями були тільки особи з вищою освітою.
Платили за навчання: місцеві жителі у молодших класах 30 крб. на рік, а в старших — 40 крб.
Ця гімназія існувала в Лебедині до 1919 року.
З 1919 року було прийнято рішення замінити єдиною трудовою загальноосвітньою школою. В приміщенні школи з 1920 по 1922 роки був дитячий будинок, а з 1922 року - почала діяти Лебединська перша семирічна школа.
Навчалося в ній 250 чоловік: діти робітників, селян, службовців. У 1930-33 роках ця школа була зразковою (опорною). Директором з 1932 р. працював Василь Іванович Волинський, головою місцевкому Настасія Максимівна Картуша, секретарем комсомольської організації - старшокласник Григорій Карпов.
У 1935 році Лебединська семирічна школа відповідно до постанови Раднаркому стала десятирічкою. З 1934-1935 навчального року директором працював Федір Федорович Янбих, який згодом завідував райвно.
Школа була розміщена в трьох навчальних корпусах. В ній створили чудовий дитячий хор, який охоплював понад 120 учнів.
Весною 1937 року відбувся другий випуск СШ № 1. У шкільному вальсі кружляли до ранку, а потім всі разом - учні та учителі — пішли до лісопарку.
З 1939 року директором школи призначили Івана Силовича Кобця, а потім - Петра Івановича Радченка. Для учнів, які навчались у 8-10 класах, при школі був організований інтернат.
Лихо Великої Вітчизняної війни торкнулося і школи № 1. Її приміщення горіло 17 лютого 1943 року. А згодом на тому згарищі розмістили табір радянських військовополонених.
У 1944 році колектив учителів та учнів одержав подяку від Комітету оборони за активну участь у зборі коштів на танкову колону (зібрали 10000 крб.).
Після звільнення міста від фашистських загарбників лебединці почали відбудову зруйнованого війною господарства - заводів, фабрик, артілей, шкіл і т.д. Міською школою №1 доручили керувати вчителю-фронтовику Семену Єлізаровичу Суботі. Під його керівництвом вона відбудовувалась, впорядковувалась. Він вдихнув у неї нове життя. На жаль, фронтові рани далися взнаки, здоров'я директора з кожним днем погіршувалось, тому він став працювати заступником директора. А згодом його життя, на жаль, згасло назавжди.
У 1951 році директором призначили теж учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні Олексія Семеновича Любивого, який викладав тут історію з 1932 року. „Учительська самосвідомість полягає у високій думці вчителя про гідність і значення своєї професії", — зазначав у свій час стародавній філософ А. Дістервег. Таким було головне кредо і директора школи №1 — Людини з великої літери. Його вчительська праця була титанічною - майже півстоліття життєвого шляху віддано дітям, школі. Олексій Семенович очолював навчальний заклад 30 років. За відмінну організацію навчально-виховного процесу йому було присвоєно звання „Заслужений учитель України".
У 1956 році роботи по відбудові закінчились. Але матеріальну базу її з роками поліпшували. Протягом 1962 року було добудовано 8 класних кімнат, що в значимій мірі сприяло піднесенню навчально-виховної роботи.
З 1961 року в школі працювали добре обладнані шкільні майстерні по дереву та металу, встановлене водяне опалення, а в 1965-1966 роках таке ж опалення з'явилося ще в двох будинках школи.
У 1962 році створений шкільний музей В.І.Леніна, який був центром всієї навчально-виховної роботи не лише в школі, айв місті та районі. Відвідували музей і школярі області, сусідніх районів, приїжджали з усього Радянського Союзу. Титанічну працю вклав у створення музею вчитель історії Микола Васильович Кузьменко.
Із 1965 року - середня загальноосвітня трудова політехнічна школа №1 (одинадцятирічка).
Після О.С.Любивого школу очолювали: 1981-1984 p.p. - Микола Семенович Гурський, 1984-1988 p.p. -Василь Іванович Кубрак, з 1988 року по 2009р.р. – Віктор Миколайович Прокопенко, стаж директорування якого в цій школі після О. С. Любивого найбільший і теж солідний. Містяни знають його як людину дуже добру і толерантну. Проте в принципових питаннях він був непоступливим. Його дуже любили і шанували учні школи, а педагогічний колектив при ньому, як зізнавалося багато вчителів, які працювали під його керівництвом, перебував як за кам’яною стіною.
У навчальному закладі діє мережа гуртків і факультативів, у яких учні мають змогу розвивати свої творчі здібності.
25 вересня 1870 р. на підставі положення Міністерства народної освіти жіноче училище II розряду було перетворено в 4-класну жіночу прогімназію з підготовчим класом.
З часом кількість дітей у гімназії збільшувалася, тому потрібно було здійснювати нові добудови.
У 1878 р. у селянина Гната Руденка за 800 крб. було куплено ділянку землі з відкритим простором, навпроти телеграфної станції, для спорудження приміщення прогімназії. Для обладнання приміщення Міська дума виділила 2 тис. рублів.
Так у 1881 році було побудоване приміщення для жіночої прогімназії. Саме цей рік офіційно вважається початком історії сучасної ЗОШ №1. Вигляд тодішнього приміщення зберігся до сьогодення.
На початку XX ст. у країні виникла необхідність у поширенні освіти і покращенні умов навчання. Кількість учнів прогімназії теж зростала, тому необхідно було розширити приміщення. Це питання розглядалося на засіданні Лебединської земської управи. 26 вересня 1902 року комісія розробила проект добудови. Знову ж на своєму засіданні 1 липня 1903 року земська управа прийняла рішення перетворити прогімназію у гімназію. І з липня 1903 року прогімназія була перетворена в повну 7-класну гімназію з підготовчим класом. А 8 клас давав можливість отримати спеціальність мовника або математика. З першого класу по всіх предметах були окремі учителі. Школа продовжувала розміщуватися в тому ж приміщенні і діяла за статутом 1871 р. про жіночі гімназії. Навчалося в ній приблизно 280 чоловік. Начальницею була Марія Олександрівна Іванова. Згідно «Положення про жіночі гімназії» учителями були тільки особи з вищою освітою.
Платили за навчання: місцеві жителі у молодших класах 30 крб. на рік, а в старших — 40 крб.
Ця гімназія існувала в Лебедині до 1919 року.
З 1919 року було прийнято рішення замінити єдиною трудовою загальноосвітньою школою. В приміщенні школи з 1920 по 1922 роки був дитячий будинок, а з 1922 року - почала діяти Лебединська перша семирічна школа.
Навчалося в ній 250 чоловік: діти робітників, селян, службовців. У 1930-33 роках ця школа була зразковою (опорною). Директором з 1932 р. працював Василь Іванович Волинський, головою місцевкому Настасія Максимівна Картуша, секретарем комсомольської організації - старшокласник Григорій Карпов.
У 1935 році Лебединська семирічна школа відповідно до постанови Раднаркому стала десятирічкою. З 1934-1935 навчального року директором працював Федір Федорович Янбих, який згодом завідував райвно.
Школа була розміщена в трьох навчальних корпусах. В ній створили чудовий дитячий хор, який охоплював понад 120 учнів.
Весною 1937 року відбувся другий випуск СШ № 1. У шкільному вальсі кружляли до ранку, а потім всі разом - учні та учителі — пішли до лісопарку.
З 1939 року директором школи призначили Івана Силовича Кобця, а потім - Петра Івановича Радченка. Для учнів, які навчались у 8-10 класах, при школі був організований інтернат.
Лихо Великої Вітчизняної війни торкнулося і школи № 1. Її приміщення горіло 17 лютого 1943 року. А згодом на тому згарищі розмістили табір радянських військовополонених.
У 1944 році колектив учителів та учнів одержав подяку від Комітету оборони за активну участь у зборі коштів на танкову колону (зібрали 10000 крб.).
Після звільнення міста від фашистських загарбників лебединці почали відбудову зруйнованого війною господарства - заводів, фабрик, артілей, шкіл і т.д. Міською школою №1 доручили керувати вчителю-фронтовику Семену Єлізаровичу Суботі. Під його керівництвом вона відбудовувалась, впорядковувалась. Він вдихнув у неї нове життя. На жаль, фронтові рани далися взнаки, здоров'я директора з кожним днем погіршувалось, тому він став працювати заступником директора. А згодом його життя, на жаль, згасло назавжди.
У 1951 році директором призначили теж учасника бойових дій у Великій Вітчизняній війні Олексія Семеновича Любивого, який викладав тут історію з 1932 року. „Учительська самосвідомість полягає у високій думці вчителя про гідність і значення своєї професії", — зазначав у свій час стародавній філософ А. Дістервег. Таким було головне кредо і директора школи №1 — Людини з великої літери. Його вчительська праця була титанічною - майже півстоліття життєвого шляху віддано дітям, школі. Олексій Семенович очолював навчальний заклад 30 років. За відмінну організацію навчально-виховного процесу йому було присвоєно звання „Заслужений учитель України".
У 1956 році роботи по відбудові закінчились. Але матеріальну базу її з роками поліпшували. Протягом 1962 року було добудовано 8 класних кімнат, що в значимій мірі сприяло піднесенню навчально-виховної роботи.
З 1961 року в школі працювали добре обладнані шкільні майстерні по дереву та металу, встановлене водяне опалення, а в 1965-1966 роках таке ж опалення з'явилося ще в двох будинках школи.
У 1962 році створений шкільний музей В.І.Леніна, який був центром всієї навчально-виховної роботи не лише в школі, айв місті та районі. Відвідували музей і школярі області, сусідніх районів, приїжджали з усього Радянського Союзу. Титанічну працю вклав у створення музею вчитель історії Микола Васильович Кузьменко.
Із 1965 року - середня загальноосвітня трудова політехнічна школа №1 (одинадцятирічка).
Після О.С.Любивого школу очолювали: 1981-1984 p.p. - Микола Семенович Гурський, 1984-1988 p.p. -Василь Іванович Кубрак, з 1988 року по 2009р.р. – Віктор Миколайович Прокопенко, стаж директорування якого в цій школі після О. С. Любивого найбільший і теж солідний. Містяни знають його як людину дуже добру і толерантну. Проте в принципових питаннях він був непоступливим. Його дуже любили і шанували учні школи, а педагогічний колектив при ньому, як зізнавалося багато вчителів, які працювали під його керівництвом, перебував як за кам’яною стіною.
З 2009 року по 2011 рік школу очолювала
Ніна Миколаївна Сушина, у 2011-2012 році – Микола Володимирович Бендюг. З 2013
року школу очолює Ольга Іванівна Хоменко.
На сьогодні у школі створена відповідна навчально-матеріальна база:
просторі й затишні навчальні класи, етнографічний кабінет, музей історії школи,
актова і спортивна зали, майстерні, бібліотека, їдальня.У навчальному закладі діє мережа гуртків і факультативів, у яких учні мають змогу розвивати свої творчі здібності.
