Не можна вбити людську пам"ять. Багато років минуло від одного з найтрагічніших періодів в історії нашого народу – штучно створеного Голодомору, який забрав життя мільйонів українців, маючи на меті винищити не тільки населення України, а й поставити українську націю, її народ на коліна, зламати волю українців до незалежності.
Наявні архівні документи, свідчення очевидців неспростовно доводять: 1932-го, 1933-го років Україна стала жертвою не якогось міфічного „стихійного лиха”, а цілеспрямованої політики тоталітарного режиму.
Ці події не мають аналогів в історії людства.
У свій час травою забуття поросли могили мільйонів співвітчизників, невинно убієнних наших хліборобів – найкращої, найпрацьовитішої частини українського селянства. У 1933-му році перестали битися серця понад чверті усіх українців. На жаль, навіть неможливо підрахувати кількість жертв геноциду українського народу.
24 листопада у школі відбувся вечір-реквієм, присвячений Дню пам'яті жертвам голодомору.
Ніхто з присутніх не залишився байдужим до цікавої, підтвердженої документами, фотографіями, розповіді БОРИСА ІВАНОВИЧА ТКАЧЕНКА, члена спілки письменників України, який презентував друге видання своєї книги про трагічні сторінки нашої історїї "Під чорним тавром".
Учні уважно слухали розповідь свого земляка про українців. які загинули мученицькою смертю від голоду. Діти мали можливість навіть спробувати хліб, спечений за рецептом тогочасної кулінарної книги. Також школу відвідали кореспонденти каналу 1+1.
У наші дні, коли правда про голодомор стала доступною, ми повинні розуміти, що об’єктивна оцінка тих страшних подій не може бути спрямована тільки в минуле, вона має бути спрямована в майбутнє.
Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги – гідно вшанувати пам’ять тих, кому пережити його не судилося.
Вічна їм пам'ять.
