Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні -
поминальний по насильству над українцями, Голодомору 1932-1933 рр. 27 листопада в день пам’яті кожен свідомий українець, запалить на підвіконні свою свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих. Відомі
слова : «Хто не знає свого
минулого, той не вартий майбутнього». Адже наше минуле, історія нашого народу —
це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань.
Класна година
в 5-Б класі (кл.керівник Сушина Н.М.)
розпочалася реквіємом в пам,ять загиблих. З фотографій тих років дивились
голодні дитячі очі - ровесники присутніх. І у дітей виникло питання: «Як в Україні – житниці всієї тодішньої
радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини?» І це
запитання схиляє до роздумів. Хліб - це життя. Ще в глибинах віків так уже
склалося на Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і відрада і
впевненість у завтрашньому дні.
Учні читали вірші, уривки з історичних
спогадів, запалили свічки, та схилися в скорботному доземному поклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору.
І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличеми мільйони людських душ, щоб вписатиїх в історію пам'яті.
Сушина Н.М.
